Проповідь на 10-у неділю П’ятдесятниці

Categories:Проповіді
ЙосипслужитьвПотіфараГОСПОДЬ — З ВАМИ
       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
А Йосип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфар, царедворець фараонів, начальник царської сторожі, муж єгиптянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди. І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробував він у домі свого пана єгиптянина. І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі. І він позоставив усе, що мав, у руці Йосиповій  (Буття 39:1-6а).Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви задаєте собі питання: “Чому?”  Чому люди чинять щодо мене зло?  Чому сталося саме так, адже я вірую в Господа, я намагаюся жити відповідно до Його Заповідей.  Я намагаюся робити добро іншим людям, не приховуючи Божих благословень, які Він на мене виливає зі Своєї щедрої правиці? Чому це Господь допустив у моєму житті, повернувши все моє життя у такий жалюгідний бік?
Сьогоднішній наш Біблійний текст розповідає нам про Йосипа. Йосип міг часто задавати собі такі або подібні запитання. Він був улюбленим сином свого батька Якова. Яків любив Йосипа і виявляв до нього більше любові ніж до інших синів. Писання так розповідає про цю особливу любов Якова, якого Господь ще називає Ізраїлем до Йосипа: “А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно” (1 М. 37:3-4).
Не Йосипова провина була в тому, що батько його любив більше за інших сиинів. Але братам було байдуже. Їх душила образа, заздрість, які вони вихлюпували на свого молодшого брата у гніві та сварках — постійні супутники невірства, про які Апостол Павло пише: “Учинки тіла явні, то є: … ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, … завидки…  подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (Гал.  5:19-21).
Проте Йосип на них образи не мав і зла не тримав.  Він був не просто молодшим братом. Йосип був віруючим. Віруючі мають плід духа, про який Апостол Павло пише: “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” (Гал. 5:22, 23).  Йосип радів своїм батьком, Господом і не приховував своєї радості від своїх братів, від яких він, природно, не очікував якогось зла.
Проте для братів Йосип ставав все більшим і більшим злом.  Так буває у світі і нині. Коли віруючі нічого не підозрюючи, радіють Господом і творять добро для своїх ближніх, світ уже палає до них люттю і шукає способів швидкої над ними розправи.  Чим більше радості, упевненості в Богові виявляють віруючі, тим більше нестерпними вони стають для диявола та його агентів у цьому світі.
Для братів Йосипа особливо нестерпним стало те, що Йосип почав бачити особливі сни — спеціальні об’явлення від Бога і замість того, аби вивчати ці об’явлення та роздумувати про них, що б то вони таке означали, ці брати Йосипа все більше ненавиділи і одного разу, побачивши Йосипа, якого Ізраїль відправив провідати братів, промовили: “Ось іде той сновидець! А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: “Дикий звір з’їв його!” І побачимо, що буде з його снами” (1 М. 37:19, 20).
Завидки — дуже небезпечна річ. Завидки штовхають на дорогу братовбивці Каїна, до якого Господь промовляє: “Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати” (1 М. 4:6, 7).  Каїн убив свого брата Авеля.  Його духовні нащадки не вбили Йосипа, а продали його, на їхню думку — назавжди, в єгипетську неволю.  Наша Біблійна оповідь якраз про цей період у житті віруючого Йосипа.
Йосип із улюбленого сина віруючого батька, Якова-Ізраїля, стає рабом язичника Потіфара. Яка радикальна зміна!  З дому любові — у дім рабства. Від люблячого батька — до рабовласника.  Потіфар, начальник охорони фараона, теперішній власник Йосипа, був за походженням ізмаїльтянином — одним із нащадків Авраамового сина від рабині Агари. А тепер вільний через підступність рідних братів став невільником нащадка рабині. Все помінялося за якусь мить часу.
Все окрім Божої любові. Апостол Павло співає: “Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: “За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення”. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:35-39).
Христова любов ніколи не перестає — каже цей самий Апостол в першому листі до коринтян. На відміну від невіруючих братів, Йосип — віруючий. Йосип любив слухати Слово Боже, яке проповідував Яків.  Йосип любить Спасителя і навіть у неволі надіється на грядущого Христа. Йосип вірує в Христа. Йосип довіряє Христові. Йосип горнеться до Христового Слова, втішаючи себе обітницями Божими, які чув від свого батька. Іншої надії в нього немає.  Яка ж ще може бути надія у молодого хлопця, проданого у рабство, окрім надії на Бога?  Яка може бути надія в нас, любі брати і сестри, в наші найгірші часи, окрім надії на милосердного і люблячого Бога?
Йосип надіється на цього Бога. Йосип вірує, що в Ім’я Спасителя його гріхи прощені — він виправданий. Віруючий Йосип надіється на Бога і його надія його не засоромлює, як написано: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість —  досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5:1-5).
Йосип надіється на Бога і Бог Йосипа не полишає. Це бачить навіть його рабовласник, Потіфар.  Читаємо в нашому Писанні на сьогодні: “І побачив його пан, щоГосподь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”. Навіть будучи відірваним від рідного краю, перебуваючи в неволі, Йосип — блаженний, тобто блаженний, як пізніше співатиме Псалмоспівець (1:1-3): “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!”
Основа щастя будь-якого чоловіка і жінки, будь-якої дитини полягає саме в тому, аби з ним або з нею був Господь. Все решта, тобто життя без Господа приречене на нещастя, тимчасове і вічне, як написано: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!” (Пс. 127:1, 2).
Так ведеться невіруючим. Все, що вони не роблять —  навіть для спасіння своєї душі, приречене на загибель. Але з віруючими все по-іншому. Навіть за обставин, які для світу вважаються останнім ступенем перед загибеллю — неволею, рабством, з ними перебуває Господь і все, в кінцевому рахунку для них вийде на добре. Головне, щоб з ними, з нами був Господь.
Аби ми мали з нами Господа, Його милість, Його любов, Його ласку на кожен день нашого життя і на цілу вічність в Єдинородного Сина Божого, Ісуса Христа, мусив бути той день, коли від Нього святого Бога і святого чоловіка, Бог відвернувся. Це був той день, коли Ісус Христос, поніс на Голгофський хрест гріхи Йосипових братів, Йосипового батька, Якова-Ізраїля і самого Йосипа. Це був той день, коли Ісус Христос поніс на Голгофський хрест усі наші гріхи: гріхи ваші усі до одного і всі до одного мої гріхи.
Там, будучи так близько до нас, із повнотою наших гріхів на Собі праведному, Ісус, ставши за нас грішним, зазнав  від праведного Бога самотності настільки повної від Бога, настільки Він зазнав повний Божий гнів за гріхи цілого людства, що вигукнув: “Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мр. 15:34). Аби ми навіть в смерті не були без Бога, Ісус, помирає за кожного з нас зі словом: “Звершилось!” Звершилось відділення грішних від Бога у святій жертві Христовій, як звершилося повне виправдання усіх, хто вірує в Нього у день Його світлого воскресіння.
Христос був відділений від Бога, аби нині Господь перебував з нами і в житті, і в смерті.  Як буде Він з нами і у воскресінні, коли Ісус Назарянин, наш Спаситель, повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а вам, що віруєте в Нього, дати вічне життя у Божому Царстві.
Йосип, живучи майже за дві тисячі років до Різдва Христового вірує в грядущого Христа і через те у майбутньому Ісус забрав на себе гріхи Йосипа, бачить Потіфар, що “Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”.  Ми живемо майже через дві тисячі років по Різдві Христовому, але наша надія — така сама: Ісус Христос, бо іншої надії не має, іншої надії Бог не давав і іншої надії Бог не обіцяв.  З Йосипом перебуває Христос. Усе, що робив Йосип, Йосипові у руці його щастив Христос, Той Самий Христос, Який сьогодні запрошує вас, любі розкаяні грішники, прийти і скуштувати Його істинне тіло та пити Його істинну кров під виглядом хліба та вина Святої Вечері, аби перебувати разом із вами не лише у Слові, але й Таїнстві Нового Заповіту, адже ми маємо привілей жити вже по Різдві Христові, по розп’ятті Спасителя і по Його воскресінні.
Ми читаємо, як Христос благословляє не лише Йосипа, але й його пана. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі”.  Іншими словами Христос поблагословив дім язичника через істинно віруючого в Христа. Так Господь благословляє через істинних віруючих усі доми і навіть країни донині.  Адже Йосип пізніше, через ще важчі випробування стане фактично Прем’єр-Міністром Єгипту і врятує від голодної смерті і цю країну, і своїх братів, які ще розкаються і стануть отцями вибраного народу. Але це вже тема для іншої проповіді на іншу неділю нашого церковного року.
Нині ж пам’ятаймо, що Господь так само благословляє через істинних віруючих в Христа, через вас, любі брати і сестри, наш рідний край, Україну, аби наш народ насамперед був урятований від духовного голоду на Євангеліє Христове, бо всі справжні скарби — скарби небесні даються віруючим, бо з ними перебуває Господь, як перебував він з Йосипом, навіть у найскрутніші часи, часи, коли так часто лунають питання “Чому? Навіщо” або й навіть : “За що?”  Залишайтеся з Христом у Його Слові і Таїнстві, і Господь завжди буде з вами так само, як був із Йосипом. В Ім’я Христа. Амінь.

 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Проповідь на 8-му неділю П’ятдесятниці

Categories:Проповіді
EasterLilyCrossДЯКУЙМО ГОСПОДУ!
 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
       Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!  Хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога, і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря! Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили, голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала… І в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли. Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром! (Псалом 107:1-9).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

          Дорогі брати і сестри, що можуть зробити люди? Озираючись на роки нашої незалежності, і порівнюючи їх із таким самим часом, скажімо в Польщі, ми можемо сказати, що люди, особливо провідники країни можуть наламати чимало дров і ввергнути країну із величезною територією, величезними природними та людськими ресурсами у бідність і корупцію. Чому так люди, особливо керівники держави роблять? Очевидно через те, що нехтують Богом, а на перше місце в житті ставлять мамону, забуваючи про слова Господа: “Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні” (Мт. 6:24).
Сьогодні ми пожинаємо плоди служіння мамоні усіх поколінь влади незалежної України. Розкрадений бюджет країни, майже зруйнована економіка і війна в Україні — нечестиві люди та народи часто користуються слабкістю своїх сусідів, аби їх пограбувати або поневолити. Подібне відбувалося і з Божим народом.  Коли їхні правителі були побожні, коли вони прагнули поклонятися Господу відповідно до Писання, а не відповідно до людських вимислів та байок — Госопдь їх благословляв і не лише захищав від найпотужніших і найстрашніших армій, але й давав їх економічний добробут, мир і спокій.
Щойно керівники народу відступалися від Бога та Його Слова, починали поклонятися комусь іншому окрім святого Бога, будували ідоли, намагався скопіювати поклоніння чужоземним божкам, як руйнувалися справедливі суди, зростала корупція та егоїзм і  наставала руїна економічна, а за нею слідували і воєнні поразки —  Господь відвертався від таких провідників і від народу, який ті провідники очолювали.
Слід пам’ятати, що відвертання від Божого Слова також означало переслідування вірних проповідників Божого Слова та всіх вірних Богові людей.  Пророк, який через відступництво та корупцію юдейської урядової та священицької верхівки передвіщав руїну Єрусалиму, змушений був чимало часу провести у в’язниці. Врешті-решт, хіба Господь не обіцяє і нинішнім християнам: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами” (Мт. 5:11, 12)?
Ув’язненого  пророка Єремію з в’язниці випускають вавилоняни, які також руйнують Єрусалим і Храм, і депортують майже весь єврейський народу у неволю. “Вавилонська неволя” — кажемо ми сьогодні описуючи поневолення Церкви. Чому Бог покарав Юдею? Хіба були вавилоняни віруючими, а євреї невіруючими? Вавилоняни, звісно, віруючими і праведними не були, як не є праведними сьогодні росіяни, які руйнують сьогодні український Схід і вбивають українців. Але Бог допустив вавилонян карати євреїв за їхнє відступництво від Бога.
Історія, очевидно, не знає умовного способу. Проте, якби євреї на чолі зі своїми правителями покаялися перед люблячим Господом, то я впевнений, що руйнування Єрусалиму не відбулося. Господь каже: “Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?” (Єз. 33:11).
Ці самі слова стосуються і українського народу на чолі з усіма керівниками країни, починаючи від Президента і закунчуючи депутатами сільських рад, починаючи з найвідоміших громадян, яких ми мало не щодня бачимо по телевізору і закінчуючи селянами, які живуть у найвіддаленіших селах. Сьогодні пора каятися і просити в Бога прощення за всі наші особисті гріхи та провини і просити змилування над собою і над українським народом, просити аби Господь створив у нас серце чисто і духа праведного в нашому нутрі відновив (Пс. 50).
Приносімо наші провини до престолу благодаті люблячого і ласкавого Бога, бо саме тут всі вони змиваються назавжди святою кров’ю Христа Спасителя, розп’ятого за наші гріхи і воскреслого для нашого виправдання. Саме звідси простягає Господь Христос вам Свої істинні та святі тіло та кров під виглядом хліба та вина, аби ви їх їли тпа пили і споживаючи святе, отримували прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві, раділи і співали, як співали Божі діти, повертаючись із неволі гріха у Вавилоні: “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!
Дорога з Вавилонської неволі була радісна і наповнена вдячності до Господа. Народ повертався до рідного краю, бо чужина залишається чужиною. Для невіруючих — добре там, де є гроші і матеріальний достаток. Для віруючих добре там — де Господь.  Господь, звісно, перебував з ним і у Вавилоні. Але Господь обіцяв їм Спасителя і цей Месія мав народитися у Віфлеємі. Цей Христос мав проповідувати у Обіцяному Краї, а Вербної Неділі зайти у Єрусалим, аби почати перший Святий Тиждень з очищення Храму та закінчити його на Голгофському хресті очищеннням усіх, хто вірував, хто вірує і тих, хто ще увірує в Нього.
Через це ми у Христі приєднуємося до радісного хору визволенців із Вавилону і співаємо: “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!” і продовжуємо разом співати: “Хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога, і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!” Ізраїльтяни були розбиті та розсіяні спочатку асирійцями, а потім вавилонянами. І ось тепер Псалмоспівець славить Господа за те, що Він урятував їх. Не вони врятувалися самі, а Господь їх врятував, співає він. Так само не вони визволилися з руки ворога самі, а Господь визволив їх. Як і не вони були самі зібралися з усіх тих чужих країв, а Сам Господь зібрав їх. Чому Господь це зробив? Відповідь співаємо у першому вірші нашого сьогоднішнього Псалма: “Добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!
Так само й ми співаємо, бо і ми вже врятовані сьогодні від руки набагато жахливішого ворога, ніж асирійці, вавилоняни або росіяни. Цей ворог — гріх. Цей ворог — диявол і сама смерть. Самі ми не могли нічого з цими ворогами вдіяти. Але добрий наш Бог, Який настільки “полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16).
Здолати гріх міг тільки безгрішний, святий Господь, Який стався так само безгрішною і святою людиною, аби взяти всі гріхи на Себе і принести Себе Самого в жертву за гріхи всього світу. Навіки змусити замовкнути диявола міг тільки праведний Бог Спаситель, Який “рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!” (Кол. 2:14, 15). Здолати смерть міг лише Бог Христос, Який восторжествував над смертю на третій день, вийшовши переможцем над нею і даючи сьогодні Свою перемогу у Слові і причащаючи нас цією перемогою у Таїнстві Святої Вечері.  Через це ми радіємо сьогодні, бо головні наші вороги подолані, всі інші мирські перемоги — в’януть у порівнянні із перемогою, яку дав нам наш Господь Ісус Христос.
            Ми сьогодні дякуємо Богові, бо так само, як Він позбирав віруючих євреїв із різних країв, куди вони були розпорошені їхніми ворогами, так само і нас Господь Святий Дух сьогодні позбирав до нашої любої Української Лютеранської Церкви, до нашої рідної парафії Воскресіння з різних країв — із різних місць навіть у Києві, в яких ми перебували поза Царством Божим, не вірячи в Христа, не покладаючись на Нього, не довіряючи Йому все у нашому власному житті.  Однак сьогодні ми дякуємо, бо Господь нас зібрав, покликав через, Він робив це і робить через Євангеліє. Іншого способу збирання Собі святих Господь нам не повідомив.  Сьогодні ми дякуємо Господу і за Його Євангеліє, цю чудесну Добру Новину про прощення наших гріхів і життя вічне заради Ісуса Христа.
            З якого місця у вашому житті покликав вас Господь ви, очевидно, краще знаєте від будь-якої іншої людини. Вам краще знати, в яких гріхах і проблемах ви перебували, але тепер ви, як каже Апостол Петро: “Вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1 Петр. 2:9, 10). Любі брати та сестри “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!

Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили, голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала… І в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли”, — співає далі Псалмоспівець. До його співу приєднується хор Старозаповітної Церкви. До цього хору, з усіма святими приєднуємось і ми.

Народ не міг би прийти до Єрусалиму, осідку Церкви, самостійно. Для цього існували вже не просто причини в їхній плоті, яку вони, будучи віруючими, умертвляли і впокоряли на служіння Христові та Його Церкві. Були щу інші могутні сили — світські правителі, сусідні народи, які були вороже налаштовані до віруючих, нові поселенці, які бачили загрозу у поверненні євреїв у свій рідний край.
А ще були ватаги розбійників, які прагнули поживитися за рахунок мандрівників, як це роблять нині розбійничі ватаги з “ДНР” та “ЛНР” на нашому сході. Звісно ж за всіма силами вороже налаштованими до віруючих стояв і стоїть диявол. Він не просто підбурює до вбивства пастирів, як це він зробив у Донецькій області, де четверо протестантів приєдналося до сонму мучеників за християнську віру, але й вдається до набагато тривіальніших прийомів, аби заввадити нашому приходу до нашого Єрусалиму — на службу Божу в нашій парафії. Диявол дуже винахідливий — він може почати переконати нас, що в недільну спеку краще посидіти вдома, або з’їздити наприклад якщо не на Дніпро, то хоча би на дачу або ж зробить усе, використовуючи невіруючих людей, своїх слуг, аби створити якісь інші перешкоди на нашому шляху на службу Божу.
Що ж, ми знаємо, наскільки для нас важливий наш Єрусалим — наша парафія із її Євангелієм у Слові та у Святій Вечері — з повним прощенням наших гріхів, з життям вічним, з усіма тимчасовими благословеннями ще в цьому світі та особливо з Царством Небесним, яке з’явиться у повній славі у час повернення Христа Спасителя. Тому як і віруючі в часи Псаломспівця так само й ми кличемо в нашій недолі до Господа і Він нас визволяє і провадить нас на службюу Божу і веде в ній і далі  дорогою рівною, яка закінчується у Небесному Єрусалимі і ця дорога — Ісус Христос, Який про Себе каже: “Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14:6). Господь привів нас до віри в Христа. І тут Він нас живить поживою Христовою і поїть нас напоєм Христа, аби ми не підупали дорогою — пустинею цього світу до грядущого Нового Єрусалиму, Царства Небесного.  Поживи і напою вистачить на всіх віруючих — нагодовані будуть і напоєні усі душі — ця чудесна пожива роздається в неділю тут, на службі Божій.
 За все це і за грядущі благословення ми співаємо разом із хором небесним: “Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!” Церкву — усіх Божих людей. А з ними наситить Він і Україну, аби лишень народ наш вірував у Христа. В Його святе Ім’я. Амінь.

 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Володимира Великого, християнського правителя

Categories:Церковний календар

ВолодимирВеликийСьогодні, 28 липня, ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Київської Русі, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Київську Русь до сім’ї європейських народів (як про це говорять нині багато політиків, і що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.
      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».
      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.
     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.
     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.
      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.
      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».
     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».
     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».
Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя:
     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Київської Русі. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

Розрізнення між природою і гріхом

Categories:Богословська думка

Chemnitz-Martin01Писання свідчать стосовно доктрини про створення те, що Бог творив людську природу не тільки перед гріхопадінням, але й після нього, і Він надає цій нашій природі та єству (або ж нашому тілу та душі) обрисів та форми так, що людина, відповідно до свого єства, яке складається з тіла та душі, тепер також є творивом і ділом Божим, хоча й це твориво було так жалюгідно спотворене та вражене гріхом, як це чітко показують свідчення з Писання (5 М. 32:6; Іс. 45:12, 54:5, 64:8; Дії 17:26; Йов. 10:8; Пс. 138:8, 139:15; Рим. 12:2; Об. 4:11).
Так само Лютер пояснює і формулює доктрину про створення у Малому Катехізисі. Через те, що прабатьківський гріх не є від Бога (оскільки Бог не є ні автором, ані виконавцем гріха), то він також не є і творивом чи ділом Божим, а диявольським. Тому, аби не богохульствувати, роблячи Бога автором гріха або диявола творцем нашої природи та єства (тобто нашого тіла та душі), але для того, аби побожно розрізняти між творивом і ділом Божим та творивом і ділом диявола, ми повинні розрізняти між природою чи сутністю наших тіла та душі (котрі є творивом і ділом Божим також і тепер, після гріхопадіння) і гріхом (котрий є спотворенням нашої природи і ділом самого диявола).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на 6-у неділю П’ятдесятниці

Categories:Проповіді
FishersofMenСЛОВО  ЛОВИТЬ ДЛЯ ЖИТТЯ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід». А Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода». А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!» І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним (Євангеліє від Св. Луки 5:1-11).


Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.

             Дорогі брати і сестри, дорогою до своєї великої місійної праці серед індіанців в Америці, Франциск Хав’єр, повертаючись з Італії, проходив Іспанією поблизу своїх рідних місць. Коли він та його супутники увійшли в багату та родючу долину, то побачили як набаштах замку виграє соянчне проміння. «Яке чудове місце!» – промовив один із супутників Франциска. А потім, раптово зупинившись він вигукнув: «Отче Франциску, ми десь поблизу вашого дому!  Хіба то не замок Хав’єрів там так виблискує між дерев?  Ми мусимо туди зайти і там побути, аби ви поспілкувалися з вашою матінкою і сім’єю!»
«З вашого дозволу, шляхетний пане», – відповів Франциск, «ми йтимемо далі. Моя оселя тепер там, куди угодно було послати мене Господеві. Я віддав свою земну домівку Йому і не маю наміру знову до неї повертатися. Таке відвідування і таке прощання принесе лише марний біль і жалі. Це буде наче озирання назад, після того, як вже поклав руки на плуга і, можливо розстроїть мене та вчинить непридатним до трудів, що лежать переді мною».
            Франциск Хав’єр ухвалив рішення, міняти яке він наміру не мав і боявся певних спокус, які могли би повернути його до мирських радостей і скасування постанови про місіонерство. Такий вчинок зрозуміти можна особливо тоді, коли згадати про те, скільки разів ми могли скасовувати власні постанови про один або інший вид служіння Господу, а це могло бути і постанова про щоденне читання Писання, і постанова про відвідування церкви щонеділі і багато всяких інших наших власних постанов про різні благочестиві та Богоугодні діла.
            Сьогодні наш євангельський текст завершується дуже цікавими словами: «І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним».  Іншими словами перші Апостоли не боялися, що їх щось змусить покинути апостольську місію, не журилися тим, що їх спокусять їхні домівки, чудесна їжа, багатство, розкіш (якої вони в принципі не мали, бо були людьми віруючими) або ще щось.  Вони не ухвалюють знакових постанов, не приймають привселюдних рішень.  Вони просто усе кидають і йдуть вслід за Ісусом. Що ж спонукає рибалок ставати ловцями людей?
            Це робить Ісус і Його Слово. Христове Слово було настільки могутнє, настільки життєдайне, що Христові буквально в той день люди не давали проходу. Євангеліст Лука повідомляє нас, що «тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже». Натовп настільки тиснувся до Сина Божого, що в Нього залишався лише один вихід – стати на воду. Проте Ісус цього не робить. Він ще ходитиме по воді, але Його мета зараз зовсім інша – проповідь Божого Слова. Тож Ісус обирає Собі незвичну кафедру для проповідування Євангелія – човен Симона.
Інші рибалки після безсонної і марної ночі полоскали невода, в який понабиралося сміття, але не потрапило жодної рибини.  Хто ходив на рибалку, той лише частково зрозуміє розчарування цих чоловіків, аби повністю збагнути їхній настрій, слід заробляти рибалкою на прожиття.  Втім полоскання невода, як і деякі інші заняття не заважають слуханню Слова Божого. Тим більше Симон, як і будь-який віруючий чоловік, готовий посприяти проповіді Євангелія, яке несе прощення гріхів і дарує Царство Боже та вічне життя.
            Отже Ісус «увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна». Наш євангеліст пропускає сутність Ісусової того денної науки. Натомість Св. Лука розповідає нам про те, що сталося потім.  Власне кажучи, євангеліст так робить, бо саме на цьому наголос ставить Господь Святий Дух.
            Ісусові слова часто здаються нам невигідними за певних обставин або й навіть нелогічними. Буває, ми хочемо зробити по своєму, а не так як каже Господь, бо весь житейський досвід свідчить нам, що діяти вигідно та слід точно так, як каже нам наша плоть тощо. Але сьогодні все відбувається по-іншому. Після навчання Син Божий дає рибалкам дуже дивну команду.  До того ж ця команда дається у присутності натовпу людей, які, напевно теж мали певне уявлення про рибальське ремесло.
Ісус «промовив до Симона: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невідА Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода».  І ті, що були на березі та щойно чули Ісусову проповідь, і  рибалки, могли би висміяти Ісуса за Його команду, а Петра – за те, що Петро готовий взятися за виконання непрофесійного, з погляду світу, наказу.  Так насміхаються блудники з людей побожних, крадії із тих, що не займаються злодійством, а інтригани з тих, що бережуть добру славу не лише власну, але й оберігають репутацію інших людей.
Петро – професійний рибалка.  Він добре знає, що на мілководді риби більше і що краще рибу ловити вночі,а не вдень. Проте в човні в нього сидить Ісус, Син Божий. І щойно лунало Його Слово і це Слово «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його» (Євр. 4:12, 13).
Це Слово – життєдайне і віро-творче. Воно не скасовує, не стирає ваш досвід. Але воно творить віру в Ісуса, довіру до Господа. Петро зазначає і про свій досвід, і про почуття, але воля його кориться Слову Ісуса.  Всупереч усьому, каже він, «за словом Твоїм укину невода». Так само як у звільнення від земної дороги і перехід до небесної оселі промовляє старенький і благочестивий Семен, побачивши немовля-Сина Божого в Храмі: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє».  Семен вірує в Слово Христа, Який лежить в нього на руках. Петро вірує в Слово Христа, Який сидить у нього в човні.
Петро вірує в це Слово так, як воно є – у те, що це Слово каже. І він приступає до діла. «А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати».  Петро та його напарники виконують наказ Господа. І всупереч усім традиціям рибальства, стається чудо – «вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись…».
Раніше Господь проповідував про віру, яка може наказувати рухатися горам. Доторкнутися до такої віри учні не можуть. Господь проповідує про Царство Небесне, якого учні нині бачити не можуть. Ісус говорить багато чудесних речей, які слухачі, віруючі, учні ані побачити, ані торкнутися не можуть. Але в цій чудесній ловитві – ловитві всупереч усім принципам рибальського ремесла – всі бачить плід, силу і дієвість Ісусового Слова, про яке Він промовляє через пророка Ісаю: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11).
Коли Господь дає, то дає щедро та сповна, як земних дарів так і духовних. Власне, Господь Ісус Христос за кожного з вас, любі брати і сестри, віддає Самого Себе у жертву на хресті, на смерть за всі ваші гріхи і провини, аби воскреснувши на третій день із мертвих, щедрою міркою проголосити вас сьогодні повністю прощеними.  Ісус дає вам не часткове прощення гріхів, а повне прощення гріхів.  Як невід рибалок проривається від безлічі риби – так небо розкривається над вами і на вас, що каєтеся у ваших гріхах і покладаєте надію на Ісуса Христа, виливається Божа благодать, Божа любов, Боже прощення і усі Божі дари, серед яких дар істинних тіла та крові Христових у хлібі та вині Святої Вечері та дар вічного життя у Божому Царстві.
Все це – ваше заради Ісуса, як і безліч риби в Петровому неводі поряд з Ісусом у човні. Бо де Ісус – там багатий і щедрий вилов риби, там Божа щедрість, там Божа любов, там повна мірка Божої благодаті та Христової Церкви, яку здавна зображають у вигляді човна.
Франциск Хав’єр вирушав у місійну подорож, усвідомлюючи силу власної грішної плоті та величину спокуси, яку надалі представляв для нього світ. Петра ж у нашій сьогоднішній оповіді віра спонукає до визнання божественності Ісуса та власної гріховності. Як часто нам бракує саме такого визнання, бо без нього ми – фарисеї, навіть будучи місіонерами. А Петро сьогодні виявляє не лише побожність, покору, але й благочестивий страх. Звідси і слова Апостола: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!»
Проте погляньте, любі брати і сестри, як наш люблячий Спаситель реагує на визнання Петром своїх гріхів. Він каже йому: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!»  Господь запевнює Симона у прощенні його гріхів. І не лише це робить наш благодатний Господь, але й передвіщає, що Петро буде робити далі – він ловитиме людей. Ловитиме не так як ловить нині рибу – на продаж або, щоби попоїсти. Так ловлять людей ті, що не проповідують Євангелія, а проповідують Закон, бо буква (Закон) вбиває.
А дух (Євангеліє) оживлює. Євангеліє спасає від смерті і дає істинне, вічне життя. Яке велике благословення має Петро і всі Апостоли!  Який блаженний поклик мають усі проповідники Євангелія!  І яке благословення маємо ми, любі брати і сестри, будучи спійманими неводом Євангелія до життя і то життя вічного, до якого спіймали нас були рибалки Христові, проповідуючи нам Євангеліє, у яке ми увірували і на яке ми уповаємо сьогодні.
Симон і його напарники ідуть вслід за Христом по-іншому, ніж іде Франциск Хав’єр.  Вони, звісно, теж залишають усе, але вони ідуть, бо їх спонукає обітниця Христова. Ця подорож вслід за Христом триває серед істинних християн і нині. Хтось іде ловити людей – проповідувати, а хтось допомагати ловцям спасати людей до життя вічного, готуючи рибальські снасті та човни, бо сам він уже спасенний самою вірою в Христа. Заради Христа. Амінь.

 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

Майстер любові

Categories:Богословська думка
Luther_Cranach_PaintingЛюбов кориться вірі, а віра – майстер любові. Християнин каже: «Я не покину Бога заради людей.  Все те, що я не можу любити з Богом – те повинен я ненавидіти.  Якщо вони проповідують щось проти Бога, то вся любов і дружба одразу припиняються.  Тоді я вас ненавиджу і нічого доброго вам не роблю.  Головною мусить бути віра.  Де задіяне Боже Слово, там входить ненависть, а любов виходить.  Але де задіяні моя особа, моє майно, моя репутація або моє тіло – там я повинен віддавати людині всяку честь і їй служити – це Божі набутки, дані мені, аби я допомагав своєму ближньому.  Вони – не Боже Слово і ними можна ризикувати і наважуватися на втрату. Божим Словом не ризикуйте, бо воно належить Господу нашому Богові. Там кажіть: «Я радо покину заради вас все, що Бог дав мені. Але те чим Бог є і те, що належить Господу нашому Богові, я не втрачатиму і не віддаватиму.  Якщо я віддам вам свої тимчасові набутки, то Бог може мені дати більше. Але Бога я триматиму для себе».  Ми можемо легко віддавати тимчасові дарунки і майно, які отримали від Бога.  Таким чином віра, допоки Слово Боже залишається чистим, а віра перебуває в рухові, там віра є правило, міра любові і пан над любов’ю.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять шостого Псалма

Проповідь на 2-у неділю П’ятдесятниці

Categories:Проповіді
LoveЛЮБИТИ ГОСПОДА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував,  та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся, стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства! Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій Бог заздрісний посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі. Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі. Будете конче пильнувати заповідей Господа, Бога вашого, і свідоцтва Його, і постанови Його, що наказав Він тобі. І будеш робити справедливе та добре в Господніх очах, щоб було тобі добре, і щоб увійшов ти та посів той хороший Край, що Господь присягнув був батькам твоїм…   (Книга Повторення Закону 6:4-18).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, ХХ століття було позначене однією з найбільш жорстоких воєн, які будь-коли знала цивілізація. 73 роки тому нацистська Німеччина розпочала війну проти свого колишнього союзника у ІІ Світовій війні, Радянського Союзу.  Гітлер і Сталін, керівники обох країн, однаково не вірили в Бога та однаково сповідували віру в еволюцію. Гітлер вірив у вищість арійської раси та приреченість панування німецького народу над усіма іншими людьми.  Сталін сповідував вищість одних класів над іншими, а в кінці війни піднімав тост за великий російський народ, який, на його думку, привів до перемоги у ІІ Світовій війні.
Синонімом нечуваної жорстокості та вбивств стали німецькі концентраційні табори , які були лише досконалішою, як і личить німцям, калькою радянських концентраційних таборів, які з’явилися на декілька десятиліть до Бухенвальда і Дахау.  Нацистські СС і гестапо, синоніми нелюдяного поводження із полоненими та катувань були так само калькою із російської Чека, що пізніше переросте у сумновідоме НКВД та КГБ. Втім нацисти так і не змогли перевершити жорстокістю енкаведистів, які найжорстокішою смертю, голодомором, знищили біля десяти мільйонів наших одноплемінників – українців. Це було ще до початку ІІ Світової війни і до нападу нацистів на комуністів.
Ті, хто стояв за організацією усіх масових вбивств в концтаборах і поза ними, у війнах і в голодоморах, свято вірив в одне – в те, що Бога немає, а Біблія – одна з найпроблемніших книг, якої слід позбутися, яку не просто не слід читати, а її слід заборонити і особливо слідкувати за тим, щоб вона не потрапляла в руки молоді. Ці два, на перший погляд, антагоністи, ці двоє запеклих друзів, що вірили в соціалізм, що стали 22 червня 1941 року лютими ворогами, скоїли те, що скоїли, бо відкидали Бога і Його Слово, яке впродовж майже тисячоліття було джерелом культури та освіти в Європі.  Згадаймо лише Україну – наші перші школи були засновані за допомогою церков і не тільки школи початкові, але й вищі школи, як-от Острозька та Києво-Могилянська Академії. Так само як і Сполучених Штатах Америки Божим Словом керувалися були університети Гарвардський, Єльський і Прінстонський.
Втім, не обов’язково бути керівником країни або якимось іншим високим начальником, аби привести покоління до невірства, відступництва від Бога і трагедій, які відбуваються, наприклад, сьогодні на сході України.  Достатньо бути батьком або матір’ю, які не навчають своїх дітей про Бога, не водять їх до церкви і цим вже почати руйнувати віру в Бога, а з нею і власну сім’ю і країну.
Послухайте, що сьогодні каже нам Господь.  Він не звертається до провідників Божого народу, а звертається до всього народу. «Слухай, Ізраїлю!» – каже Він. Весь Ізраїлю, Ізраїлю без винятку.  Слухайте всі, хто має вуха, бо це стосується кожного з вас і воно вкрай важливе не просто для вашого майбутнього, а для цілої вічності. Ці слова, любі брати і сестри, звернуті сьогодні до нас. Бо Ізраїль – це вибраний Божий народ. Ізраїль – це Христова Церква. Ось як звертається до вас Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий» (1 Петр. 2:9, 10).
«Господь, Бог наш – Господь один!» – продовжує сьогодні Господь Святий Дух через Мойсея. Це та істина, яку проголошують всі монотеїстичні релігії, але сповідують лише вірні Богові християни.  Бо цю істину визнають лише ті, що уповають на єдиного Бога Отця, Сина і Святого Духа.  Всі, хто уповає на когось іншого або на щось інше, насправді затуляють вуха на цей заклик Господа, а прислухаються до власного розуму або демонів. Істина ж проста і водночас незбагненна – один Бог, але три Особи – Свята Трійця – один Бог.
Коли Господа Христа спиталися про підсумок Закону, то Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39). Сьогодні нам Господь Святий Дух нагадує про цю найпершу Заповідь.
Ця Заповідь наповнена любов’ю до люблячого Бога. Адже ці слова Господь дає ізраїльтянам після того, як Він виявив до них Свою невимовну любов. Вони були рабами – Він звільнив їх з рабства.  Вони перебували у чужому краї – Він вивів їх із Єгипту і хоче ввести в Обіцяний Край, що тече молоком і медом – в Край, у якому вони будуть незалежним, вільним і щасливим народом.  Вони перебували у смертельній небезпеці – Господь знищив єгипетську армію, втопивши її у морі, по якому суходолом перейшли ізраїльтяни. Господь дарує їм їжу і воду. Їхнє взуття не зношується. Їх чекають великі і чудесні події та речі. Чому?  Бо Господь їх любить.
Природною реакцією на любов є любов. Апостол Іван пише: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:9, 10).  І в Старозаповітних ізраїльтян, юдеїв, і в Новозаповітних ізраїльтян, християн, є всі підстави любити Бога і ця підстава, ця величезна причина – Божа любов до кожного з вас, яку Він виявляє у Своєму Однородженому Синові Ісусі Христі. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).
Бог так полюбив вас, любі брати і сестри, Бог так полюбив ваших дітей, родичів і друзів, що дав Свого Сина Єдинородного, Ісуса Христа, аби Він на Себе забрав усі ваші гріхи та провини і обмив їх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю на Голгофі.  Ісус Христос віддав Себе, святого Бога та досконалу людину у жертву на хресті, аби сьогодні ми були прощені .  Ісус Христос воскрес із мертвих, аби ви всі були сьогодні проголошені виправданими в Його святе Ім’я і так стали спадкоємцями вічного життя.
Ось яка велика і жертовна Божа любов до нас!  Бог дає нам усе найдорожче – Свого Єдинородного Сина. Господь виявляє до нас Свою любов, живлячи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. І тим, що вірують в Христа, Бог дає спадщину в Царстві Божому. Існує лише два види майбутнього. Одне – дуже сумне, власне кажучи воно – жахливе. Це майбутнє в аду, у вічних безконечних, безпросвітних муках. Саме там вже страждають супутники немилосердного багатого – комуністи, нацисти, терористи і всі інші убивці та кати українського та інших народів.
Інше майбутнє – чудесне, блаженне, радісне.  Це – життя у вічному Царстві Божому. Саме там чекає воскресіння з мертвих бідний, але віруючий Лазар і саме там перебувають усі наші попередники у вірі, а серед них і замучені за віру, які вигукують до Христа на престолі: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10).
Коли повернеться наш Господь Ісус Христос повернеться у славі, тоді настане воскресіння усіх мертвих. Тоді воскреслі невіруючі будуть вкинуті у вогняне озеро пекла, де буде темрява, плач і скрегіт зубів повіки. А ви, любі віруючі воскреснете у прославлених тілах і повіки будете жити в чудесних оселях Царства Божого, радіючи новим створінням повіки віків.  Нам є за що любити Господа нашого Бога. У нас таке чудове майбутнє!
А яке майбутнє ви хочете для ваших дітей і внуків? Господь хоче для них щастя і життя. Через це Мойсей під проводом Святого Духа промовляє: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх».
Йому вторить мудрий Соломон: «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!» Приповісті 3:1-4).  Якщо ви хочете найкращого майбутнього для ваших дітей і внуків, навчайте їх Слову Божому. Зробіть усе, аби вони відвідували дослідження Писання в церкві та бували на службі Божій щонеділі.  І це – не побажання від пастиря. Це – не євангельська порада. Це – ваш прямий обов’язок перед Господом Богом.
Християнин не буде міркувати: «Мої діти виростуть і виберуть, кому їм поклонятися і чи поклонятися їм Господу взагалі».  Ні, істинний християнин думає так як пише Св. Павло: «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Чому? Бо істинний християнин любить Бога і прагне виконувати Слово Боже, і прагне добра і вічного життя усім людям, а особливо своїм дітям. Істинний християнин виховує дітей в на поминанні й остереженні Божому і щонеділі буває з ними в церкві і радіє Богом любові, Богом прощення, Богом вічного життя. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Кожна громада – помісна церква

Categories:Богословська думка

marquart01Добре відомо, що термін екклесіа в Новому Заповіті позначає і помісну церкву, і Церкву соборну. В Діях 9:31 це слово також позначає церкву окремої області або областей (“Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії”), яка, звісно, існує в певній кількості  помісних церков. Якісно така само реальність мається на увазі в кожному випадку. Будь-яка відмінність між “громадою” і “церквою” є винятково словесною, як без лінгвістичного, так і без богословського підґрунтя у Святому Письмі. Це відмінність без різниці.

Професор Курт Маркворт, “Церква та її спільнота, служіння і управління”

Проповідь на П’ятдесятницю

Categories:Проповіді
pentecostЛЮБОВ ДО ХРИСТА І УТІШИТЕЛЬ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами.  Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю. Уставайте, ходім звідсіля!» (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, чи любите ви Господа Ісуса Христа? Якщо так, то як ви виявляєте до Нього вашу любов? Коли ми любимо інших людей, ми намагаємося зробити їм приємне, їм допомогти. Коли чоловік любить дружину, а дружина любить чоловіка, то є море різних способів того, як виявляти любов. Ось як, наприклад, Апостол Павло пише про любов чоловіка до дружини: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе» (Еф. 5:25-28).
А ось як Апостол Іван описує один із виявів християнської любові до свого ближнього: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:17, 18).  Любов обов’язково знаходить своє вираження. Любов не буде безмовною і бездіяльною.
Але як виявляти нам любов до Ісуса? Як нам виявляти любов до вічного Сина Божого, Який перше полюбив нас?  Він нас полюбив настільки, що стався для нас людиною.  Він нас полюбив настільки, що забрав на Себе всі наші гріхи та провини.  Він настільки полюбив кожного з вас, що з кожного з вас Він Своєю святою і дорогоцінною кров’ю позмивав ваші гріхи та провини і приніс за кожного з вас, неправедного та грішного, у жертву Самого Себе святого та праведного.  Заради Христа розп’ятого і воскреслого Бог прощає вам усі ваші гріхи і проголошує вас праведними.  Бог заради Христа називає вас дітьми Своїми і дає вам вічне життя у Своєму Царстві.  Як нам виявляти нашу любов до Ісуса?
Сьогодні наш Господь дає нам відповідь на це запитання.  Він каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме».  Ось де проходить водорозділ між тими, що люблять Ісуса і тими, що до Нього байдужі – це любов до Слова Христового.  Ось де проходить водорозділ між Церквою і світом – Слово Христове і любов до нього. Якщо любиш Ісуса, обов’язково любитимеш Його Слово – Біблію.
Власне кажучи, Сам Ісус називається Словом. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім» (Ів. 1:1-4). Ісус Слово приходить до нас зі Словом і через Слово.  Ісус прийшов у наше життя Своїм Словом – Євангелієм.  Ісуса ми знаємо через Його Слово і завдяки Його Слову. Ми увірували через Слово, як пише Апостол Павло: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).
Хто вірує в Христа, той з радістю слухає Слово. Хто вірує в Христа, той горнеться до цього Слова, цінує і плекає його, читає його щодня, розмірковує про нього – тобто, любить Біблію, береже Слово Христове. Хто ж залишається світом, мирською людиною, для того Біблія у кращому випадку залишається прикрасою його колекції або декорацією в кабінеті, що демонструє святенництво власника Святої Книги.
Ви, любі християни, що любите Слово Христове, маєте щось особливе. Ви маєте те, чого не може мати світ і жодна мирська людина.  Господь каже, що до вас, того  хто любить і береже Слово Христове «Отець Мій», – каже Христос, «полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Щойно ми віруємо в Христа, як до нас у духовний спосіб, невидимо приходить Отець. І Він не просто приходить, а разом із Христом Отець закладає в нас оселю, Свій славний і святий маєток.  Звісно ж де Отець, і Син, там і Святий Дух, день зіслання Якого на Церкву ми святкуємо сьогодні. А де мешкає Отець і Син, і Святий Дуз там незміренно додаються благословення. Там додається благодать на благодать, невичерпне джерело Божої любові, і прощення гріхів, і вічного життя.
Ваша любов до Христа відповідає любов’ю до Його Слова. А Отець настільки благодатно відповідає на вашу любов до Христа і до Його Слова!  Ваші серця наповнюються любов’ю Божою.  Власне кажучи, кожне серце чимось наповнене. Серця невіруючих людей теж наповнені. І про їхній наповнювач Господь каже: «Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт. 15:18-20). Ті, що не люблять Ісуса, ті не бережуть Його Слово і не мають у відповідь любові Отця, а отже й не мають ні Його рясних благословень, ні прощення гріхів, ані життя вічного.
 Так є, бо Слово Христове, як нам каже сьогодні Син Божий: «А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами». Господь говорить про те, що Слово Ісуса во плоті – це Слово Отця Небесного.  Це – Слово Святого Духа. Це – Слово Боже, істинне і непомильне. Це означає, що це слово містить всю істину нашого спасіння. Звідси й така особлива потреба в тому, аби це Слово і любити, і берегти. Бо де є Слово – там є Син, там є Отець, там є Святий Дух. А отже там є і любов Божа, і прощення гріхів, і вічне життя. Слово Христове – істинний скарб. Біблія – це справжній земний скарб кожного християнина, кожної християнки.
Про Своє чудодійне Слово Господь говорив Своїм учням у час Свого земного служіння не раз. Але ось настає пора Йому після хреста Голгофи, смерті за наші гріхи та воскресіння для нашого виправдання, повертатися на небеса. Ісус виявляє Своїм учням любов і бажання перебувати з ними завжди. Але нині настає час для приходу іншої Особи Святої Трійці – Господа Святого Духа.
Учні не втрачають від вознесіння Господа Ісуса Христа, бо з приходом Господа Святого Духа вони отримають величезні благословення. Господь Ісус Христос виконав Своє діло на землі. Тепер Його діло продовжує Господь Святий Дух, невидима божественна Особа Святої Трійці. Господь Ісус каже: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив».
Син Божий називає Святого Духа Утішителем і каже про Його особливу функцію – Він навчить всьому і поведе учнів у всій істині.  Прихід Утішителя станеться в ту найпершу П’ятдесятницю, а повністю ця обітниця Спасителя довершується у Апостольських книгах і листах, які ми традиційно називаємо посланнями. Ці апостольські твори – богонатхненні, тобто вони написані під проводом Святого Духа, Який виконує все обіцяне Ісусом.
Господь Святий Дух також нагадує про все, що говорив Ісус і все це Христові учні та євангелісти запишуть у чотири особливі книги – Євангелія: від Св. Матвія, від Св. Марка, від Св. Луки та від Св. Івана. Якби ви мене запитали про що я говорив вчора в Софійському Соборі з учасниками інавгурації Президента Порошенка, я би вам відповів. Але немає гарантії, що я вам переказав би все стовідсотково точно. Я міг би щось забути, щось сказати не так. І це властиво всім людям.
Проте, коли ми читаємо Євангелія, то ми маємо стовідсоткову впевненість у їхній стовідсотковій точності, у абсолютно точному переказі всього того, що промовляв Господь Ісус. Чому?  Бо Господь Святий Дух нагадав євангелістам усе абсолютно точно і все необхідне, що вони мали записати у Євангелія, аби сьогодні ми могли ці Євангелія читати, чути, слухати та берегти. Без Господа Святого Духа це було би неможливо. Але Господь Святий Дух – утішитель, а Євангеліє – це справжня втіха, яке передає всі слова Божого Сина в їх істинному, правдивому значенні. Господь Святий Дух в цьому сенсі – будівничий Церкви, як пише Апостол Павло: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22).
Сьогоднішню нашу бесіду Син Божий завершує словами про мир. Вчора під час інавгурації Президента було чимало слів про мир, якого дуже потребує вся Україна. Гібридна війна, яку проти нас веде Росія – не менш жахлива річ як і повноцінна війна, адже гинуть і наші воїни, і, буває, під кулі потрапляють мирні жителі. Ми молимося за мир, за нашу країну і віримо, що Господь поблагословить нашу країну миром. Але мир ми маємо на увазі світський.
А наш Спаситель говорить про особливий мир – мир з Богом. Цей мир ми не здобуваємо і навіть, якби захотіли якось здобути, то не здобули б. Бо цей мир здобути грішна людина не може.  Але цей мир Ісус здобув на хресті Голгофи для кожного з нас. І вам, друзям Своїм, Він цей мир дає, дарує. Він це робить, бо цей мир належить Йому і Він може Його давати і залишати. Цей мир дає Він вам сьогодні.
Цей мир, любі брати і сестри, ми отримуємо і в час проголошення відпущення наших гріхів одразу по сповіді. Цей мир ми отримуємо разом із істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібі та вині Святої Вечері.  У цьому мирі ми ходимо щодня, виявляючи нашу любов до Ісуса Христа, любов’ю до Його Слова. У цьому мирі ми радіємо сьогоднішнім святом Зіслання Господа Святого Духа. І в цьому мирі ми чекаємо на повернення нашого розп’ятого і воскреслого Господа Христа у славі в Останній День, коли Він воскресить усіх померлих, а нас, що віруємо в Нього або преобразить, якщо ми не помремо до Його приходу, або воскресить до вічного життя у Його Царстві. До того часу, любімо один одного та любімо Господа Ісуса Христа, люблячи Його Слово, досліджуючи його та його зберігаючи в серці. Заради Христа. Амінь.

 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

День Св. Теодора Ярчука, пастиря і сповідника

Categories:Церковний календар

YarchuksСьогодні, 25 травня,  ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 1941 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3).

Молитва на День Св. Теодора Ярчука:

Господи!  Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Ukrainian Lutheran Church Українська Лютеранська Церква Лютерани Мартін Лютер Великий Катехізис протестанти