CЛОВО СТАЛОСЯ ТІЛОМ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. (Євангеліє від Св. Івана 1:1-14).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, однієї темної ночі маленький хлопчик проснувся від грому. Раптом спалахнула блискавка і так залящав грім, що аж будинок затрусився. «Тату, тату!» – закричав перелякано хлопчик. Батько хлопчика зайшов у кімнату. «Що з тобою?» – спитався він у сина. «Мені страшно». «Не бійся. Я тут поряд – у сусідній кімнаті». «Я не хочу сам бути» – промовив хлопчик. «А ти й не сам», – відповів батько, «з тобою Бог». «Я знаю, тату, але я хочу, аби був хтось, кого можна торкнутися!» – переконав батька син.
В житті буває не просто страшно. Життя буває страшним. Минулий рік і початок цього року для України видався саме страшними подіями – війною, яку проти нас розв’язала Росія. Убивства, мародерства, ґвалтування, руйнування українських міст і сіл, загибель мирних жителів і українських воїнів – жорстока реальність в якій опинився наш рідний народ. Обстріли «Градами», гарматами та мінометами – жахливіші від будь-якого стихійного лиха тим, що відбувається це з волі жорстоких убивць і людиноненависників, які живуть зовсім неподалік від нас і їхня ненависть може тривати аж до кінця їхнього життя. Вони – жахливіші ще й через те, що за цією усією жорстокістю стоїть ворог людського роду, диявол. Про нього Спаситель свідчить: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44).
Ще страшнішою за війну, яка часто несе фізичну погибель, є погибель духовна. (Власне кажучи, з духовної погибелі зазвичай починаються багато воєн). Якщо від зброї, навіть важкої зброї ще можна якось знайти якийсь притулок, то від духовної зброї зробити це вкрай важко. Перш за все, через те, що ця зброя не несе на самому початку руйнування будинків, міст і сіл. Ціль її зовсім інша – ваша душа і ваше вічне життя. Це найважливіше з усього, що може тільки бути. Господь Христос каже: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26). А душа занапащається тоді, коли не знає Бога, не вірить Богові, не має з Богом миру. А пізнати Бога-Спасителя без Його Слова неможливо.
Скільки людей здобули багато чого в світі, але втратили власні душі. Згадаймо лише нашу історію. Ми маємо цілу епоху язичництва, коли наші предки втратили знання про Бога і перебували в темряві допоки на Русь не було принесено християнство. Не завжди з того часу в наших церквах лунало чисте Євангеліє, але було принаймні читання Євангелія і було Євангеліє у Хрищенні і Святій Вечері. А потім настав не просто темний, а радше чорний період радянського атеїзму, коли не було навіть де почути Євангеліє навіть старослов’янською, не те що рідною, мовою, адже церкви масово закривалися, а на Слово Боже чинилася одна з найбрутальніших атак за всю історію світу.
Чому диявол і грішний світ так атакували Слово і так атакують Слово донині? Відповідь ми знаходимо в сьогоднішньому традиційному Різдвяному Євангелії «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». Де є Бог – там обов’язково є життя і є Світло для людей. Де Бога немає – там іде смерть і темрява.
У Слові є життя. Слово, Син Божий є істинний Бог. Бог є любов. Бог любить людей. Бог піклується про людей. І це нас втішає. Сьогодні у нас день особливої втіхи. Пам’ятаєте розмову сина з батьком, коли дитина, налякана грозою, сказала батькові, що вона хоче мати поряд з собою когось, до кого можна доторкнутися? Сьогодні ми святкуємо день, коли Бог став Тим, до Кого можна доторкнутися.
Коли Бог об’являвся у славі Мойсеєві на Сінаї, то сказав був до цього славного пророка: «Ти не зможеш побачити лиця Мого, бо людина не може побачити Мене і жити» (2 М. 33:20). Бог не показує Свого лиця через любов до віруючого Мойсея. Адже якби грішний, але виправданий вірою Мойсей бодай на мить побачив неприкриту славу Божу, то він миттю помер би. Бог не хоче, аби ми помирали.
Через це Він стається людиною. «І Слово сталося плоттю», – так доречніше перекласти наш вірш про народження Божого Сина від Діви Марії. Бог набув людську плоть. Вічний набув створене. Бог стався людиною. Він не перестав бути Богом. Але Він став Богом во плоті. Багато немовлят народжується на світ щодня. Але всі ці немовлята грішні. Коли Божий Син народився людиною, в Нього не було ні краплини гріха.
Бог стався повноцінною людиною у повному сенсі цього слова, окрім гріха. Бог хоче перебувати з людьми. Бог завжди хотів перебувати з людьми. Хіба не для того Він нас створив? Хіба не для того Він нас розташував не десь за райськими брамами, а безпосередньо в Едені? Він – люблячий Творець і Він хоче, аби Його творіння насолоджувалися і раділи повноцінним життям. Від Бога відділилися ми самі через гріх наших прабатьків. І від Бога ми відділяємося щоразу коли грішимо.
Коли люблячий Бог, виконуючи план спасіння людства, вивів Ізраїль із єгипетської неволі, Він дав Мойсеєві доручення: «Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони візьмуть для Мене приношення. Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене. А оце те приношення, що візьмете від них: золото, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур, і червень, і віссон, і козина вовна, і шкурки баранячі, начервоно пофарбовані, і шкурки тахашеві, і дерево акацій, олива на освітлення, пахощі до оливи намащення, і пахощі для кадила, і каміння оніксове, і каміння на оправу до ефоду й до нагрудника. І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них». «Нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них», – каже Він.
Ця святиня, як бачимо повинна була мати все найкраще і дорогоцінне, що мали євреї. І ось, коли народ Божий збудував скинію, місце для перебування Бога з віруючими людьми, то, як каже нам Мойсей: «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» (2 М. 40:34). Скинія – місце перебування Бога з людьми.
«І Слово сталося плоттю», – звіщає нам сьогодні наше Євангеліє і продовжує, «і перебувало між нами». Апостол Іван використовує тут особливе слово, яке можна перекласти, як «стало скинією між нами». Скинія постала в утробі Діви. Скинія з’явилася у стайні і була покладена у ясла. І якщо для першої скинії, для першого місця перебування з віруючими потрібне було і дорогоцінне каміння, і хутра, то тут скинією стається найдорогоцінніше з усього – Сам Бог.
Бог це робить, бо Він любить вас, любі брати і сестри. Як пізніше звіщатиме євангеліст Іван: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (3:16). Бог Слово стає скинією посеред нас, аби ми мали не просто життя, а життя вічне.
Без Слова, що стається плоттю, це неможливо. Неможливо мати нормальне життя у країні, де панує гріх і обман. Тим більше неможливо мати вічне життя у світі, де гріх і обман є невід’ємними його складовими. Гріх відділяє нас від Бога. Гріх приносить смерть. Тож Слово стається плоттю і перебуває між нами «повне благодаті та правди». Різдво Христове – Божа відповідь на гріх. Різдво Христове – воплочення благодаті, невимовної, незаслуженої любові Божої до нас грішних.
Потім, після хреста Голгофи, де Ісус принесе Себе в жертву за всі наші гріхи, Його Апостол проповідуватиме: «Де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20, 21). Для цього Слово сталося тілом, аби на Своє святе тіло забрати наші усі гріхи, аби ці гріхи нам більше на залічувалися, а залічувалася Його праведність і святість.
Різдво Христове – Божа відповідь на обман диявола і світу, що Бог нас не любить, що Богові байдуже до нас і до нашого життя. Різдво Христове – воплочення істини, яка дає життя і то не просто життя, а життя вічне. Цю істину донині піддають сумніву скептики, подібні до римлянина Понтія Пілата, який перед Голгофою запитує у Істини: «Що є істина?» (Ів. 18:38) Але Істину-Христа цінують усі ті, що вірують у слова воплоченого Слова: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6) і відповідають: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів. 6:68).
«Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» там, біля Сінаю. Слава Господня сяяла над полями біля Віфлеєму, де пастухи нічної пори стерегли отари свої. А у Віфлеємі не було хмари, яка наповнювала стайню або хоча би ясла, де лежало сповите Слово. Чому ж тоді Апостол і Євангеліст каже: «ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця»? Він бачив славу на Горі Преображення разом із двома іншими Апостолами: Петром і Яковом, коли Господь з’явився преображеним до того, як Його будуть бачити закриваленим на римському хресті. Славу Господню бачили і воїни, які повтікали від гробу, з якого переможцем над Своєю смертю і нашою вийшов Єдинородний Син Божий. Славу Господню бачив Іван, коли Господь дав йому видіння небес і видіння про останній час історії світу – про час, у якому живемо ми.
Ми перебуваємо біля віфлеємських ясел сьогодні вірою так само, як ми перебуваємо вірою на Горі Преображення разом і з Іваном, Петром і Яковом. Але настає той час, коли ми будемо бачити на власні славу Господа, коли Він повернеться, аби воскресити всіх мертвих, а вам, що віруєте в Нього, дати вічне життя. До цього Останнього Дня ми наблизилися ще на один рік, ще на одне Різдво.
А до того часу ми знаємо, що з нами – Бог. Хлопчик під час грози сказав був дуже гарні слова: «Я хочу, аби був хтось, кого можна торкнутися!» Сьогодні Бог торкається вас, любі віруючі, і особливо Максима та Ярослава, істинними тілом і кров’ю Христа Спасителя у хлібі та вині Святої Вечері, даючи вам усім не лише доторк і доказ Свої непохитної любові, але й дарубчи вам прощення гріхів і вічне життя. Бо для цього Слово сталося тілом. Амінь. Христос народився! Славімо Його! Амінь.
Наше глупство спонукає нас глузувати з трагедії християнського світу, богохульствувати проти неї і її засуджувати, а за цей же світ ми повинні молитися, коли збираємося разом у церкві та на месі. Якщо турок руйнує міста, країну та людей і спустошеними залишає церкви, то ми думаємо про те, якої великої шкоди було завдано християнському світові. Тоді ми починаємо нарікати і закликати королів і князів, аби вони вели війну. А коли падає віра, холоне любов, нехтують Божим Словом і всюди починає панувати всякий гріх, то ніхто про боротьбу не думає. Власне кажучи, Папа, єпископи, священики та клір, які повинні бути генералами, капітанами та прапороносцями в цій духовній війні проти турків набагато смертельнішого духовного виду, самі є князями та провідниками таких турків диявольської армії точно так, як Юда вів юдеїв, коли ті схопили Христа. Саме Апостол, єпископ, священик, один з найкращих мав бути тим, хто почав діло убивства Христа. А водночас християнський світ теж руйнується не турками, а тими, що мали би його захищати. Але вони стають такими нечуйними, що хочуть з’їсти турка живцем і водночас підпалюють власний дім і кошару і дають, аби все це згоріло разом із вівцями та журяться більше про вовка в лісі. Ось як воно нині! Ось та нагорода, яку ми заслужили за нашу невдячність до нескінченної благодаті, яку Христос здобув для нас безкоштовно Своєю дорогоцінною кров’ю, великим трудами та гіркою смертю.
Коментарі