Дорогий Читачу, сьогодні радо познайомлю Тебе з невимовно талановитою людиною. У громаді «Воскресіння» її добре знають і шанують, зокрема через чудесний голос, що є окрасою парафіяльного хору. Але є ще один талант у нашої мирянки – Марина Жукова-Сеницька є професійною писанкаркою, твори якої зберігаються не лише в українців, але й знайшли своїх шанувальників за кордоном. Навіть наш дорогий товариш, пастир Ніл Шрейдер зізнався одного разу, що придбавши писанки Марини як дарунки з України для друзів, – досі не зміг з ними розстатися і вже має ідею передати їх у місцевий музей.

– Дорога сестро Марино, розкажіть трішки про себе.

– Я народилася у Горлівці Донецької області у родині переселенців. Моя бабуся – Олена Писаренко (дівоче Юрченко) – з маминого боку, та й сама мама – Галина Іванова (дівоче Писаренко) – народилася в Баштанському районі Миколаївської області. Мамин батько – Анатолій Писаренко – з Канівщини. Він грав на гармошці та співав разом з бабусею на весіллях. Мама мала чудесний голос. Бабуся з батькового боку – Ганна Іванова (дівоче Ковальова) – була харків’янкою, а дід – Олексій Іванов – білгородцем. Він аж до старості і грав на декількох музичних інструментах з нот і писав картини на полотні олією, аж поки мав добрий зір. Декілька картин залишилися мені у спадок. Тато мій – Володимир Іванов – був мічманом Північного флоту, то аж до шести років я жила у Мурманській області. Тато гарно співав і малював. Мої шкільні роки проминули у Горлівці, і юність так само. А у 1996 році я стала студенткою Київського Національного Університету Культури і Мистецтв (факультет музичне мистецтво, кафедра фольклористики). Відтоді мешкаю у Києві. Маю сім’ю: люблячого чоловіка – Михайла, двох синів – Богданчика і Віталія, невістку Юлю (дружина Віталія) та онуку Єлізавету.

– З чого почалося Ваше захоплення писанкою?

– Писанкою я захопилася навіть неочікувано для себе. Я не бачила справжньої писанки аж до моїх 30-ти років, але в думках любила її і відчувала трепет, наче то якась таїна. Вперше побачивши писанку на виставці – закохалася в неї назав­жди. Згодом, взявши майстер-клас у досвідченої майстрині, – віддала писанкарству весь свій вільний час. Долала труднощі, вдосконалювала майстерність, бралася за все складніші малюнки. Робіт своїх не рахувала, та за 13 років написала їх близько трьох тисяч. Писанка не припинила мене дивувати – я й тепер радію кожній писанці майже як першій… Буває сумно з ними розставатися, але відчуваю радість, коли моя робота знаходить свого поціновувача.

– Що таке писанкарство?

– Навряд чи хтось з українців не знає визначення писанкарства, бо зараз писанка є дуже популярна, навіть музей «Писанка» є у Коломиї. До речі, споруда музею має цікаве архітектурне вирішення – збудована у формі найбільшого у світі писанкового яйця заввишки 14 метрів і завширшки – 10 метрів і виконана повністю з кольорового скла. Колекція музею складає 6 000 писанок з майже усіх регіонів України. Писанкарство – нанесення на яйця символічного малюнку та зафарбовування у різні кольори, зазвичай беруть 3-4 кольори. Це абсолютно винятковий, екстраординарний, особливий, специфічний і унікальний витвір народного генія! Як на мене, то найточніше писанку описала Віра Манько у творі «Українська народна писанка», що вийшов друком у видавництві «Свічадо» (м. Львів-2005): «В усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би конденсував у собі стільки образно-символічного змісту, як писанка. В писанці знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність – мінімально. Її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю…»
– Писанкарство в Україні має древні корені і веде свою історію ще з поганських часів. Кожен символ має своє значення і писанка є фактично посланням, своєрідним листом. Багато людей нині не розуміють смислового навантаження писанки, а милуються писанкою виключно як витвором мистецтва.  Коли Ви малюєте писанку, чи Ви пишете «свого листа», чи передаєте послання якогось майстра?
– Дивлячись на символ хреста на писанці, на думку спадає хрест Ісуса Христа. Сама писанка стала символом радощів і віри у Воскресіння Ісуса Христа, писанка стала символом всепрощення. Використовуючи символ води, який увійшов у орнаментальну систему у вигляді хвилястих ліній відомих під назвою «меандр», «безкінечник, «кривулька», що не мають ні початку, ні кінця, ми можемо зобразити на писанці свою молитву про дощ, але молимося ж ми, звісно, не поганському божкові, а справжньому Творцеві, що об’являє нам Себе у Слові Божому: «…що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт.5:45).
Оскільки в наші дні писанку не використовують у обрядах і магічних ритуалах, бажаючі її мати можуть самі обирати символи для змістовності чи декоративності. У будь-якому разі писанка милуватиме око. Писанку приємно дарувати і отримати у подарунок. Писанка завжди буде незвичайною окрасою вашої оселі, особливо в нині популярному стилі «кантрі». Хоча символи можна підгледіти – усі писанки лише схожі, але серед мільйона подібних ви не знайдете цілком однакових. Вони як сніжинки – унікальні і існують лише у одному примірнику. Писанку можна написати не лише з певними знаками і символами, але й відповідно до кольорів інтер’єру вашої оселі. Бажаючим мати писанки я пропоную обрати з вже написаних писанок, або пишу згідно побажань замовника. Значенням символів зараз цікавляться рідко, головний критерій обирання: подобається чи не подобається. Вірніше подобаються усі, але одна подобається більше за іншу.

– Марино, розкажіть нашим читачам, будь-ласка, чим особлива українська писанка, адже відомо, що багато народів розписувало яйця.

– Окрім українців, писанки розписували румуни, словаки, греки, хорвати і литовці. Дуже схожі на українські пишуть лужицькі серби, що мешкають на території сучасної Німеччини. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця на Великодні святкування, але зазвичай використовують крашанки. А якщо і розмальовують яйця – то дуже простими орнаментами. А у нас, в Україні, писанкарство ж досягло найвищого рівня свого розвитку і виокремилось у окремий вид мистецтва, і стало культурним символом України. То ж не дивно, що в Канаді українські емігранти поставили їй пам’ятник. Писанка навіть офіційно занесена у «Словник символів культури України» за загальною редакцією В. П. Коцура, О.І Потапенка, М.К.Дмитренка, В.В.Куйбіди як один з найважливіших символів українців.

– Чи є якась різниця між майстрами-писанкарями, чи є у Вас якийсь особливий стиль, техніка що вирізняє Вас з-поміж інших майстрів?

– Сучасні майстри виготовляють багато різних гарних писанок, користуючись різними техніками, вишукують нові підходи та поєднують стилі. Я не є новатором і використовую воскову техніку, якою користувалися наші пращури багато віків. Це не принциповий консерватизм. Запах натурального бджолиного воску – заспокоює, полум’я свічі – зігріває серце, нагадує домашнє вогнище і відбувається наче єднання з минулим, зв’язок поколінь.

– А які ще техніки існують, окрім воскової?

– Крім найпоширенішої воскової техніки розпису, існують інші техніки оздоблення яєць. Техніка дряпання є одним з найперших різновидів орнаментування: «дряпанки», «шкрябанки», «різьб’янки», «скрябанки». Це техніка нанесення витонченого візерунка, зазвичай рослинного орнаменту, гострим предметом на поверхню яйця, що пофарбували в один колір. «Мальованки» або «мальовки» виконують технікою малювання пензликом олійними, гуашевими, акварельними фарбами на дерев’яній заготовці. «Крапанки» – накрапування воском. Бісер традиційно поширюється на багато видів декоративно-ужиткових мистецтв. Яйця, оздоблені бісером, зустрічаються досить часто.
Технік оздоблення бісером є декілька: наклеювання на віск, наклеювання шнурочка з бісеру на шкарлупу, обплітання бісером. А взагалі-то фантазія людини – могутня сила! Сучасні майстри стоматологічним буром такі шедеври різьблять, що диву даєшся.

– Раніше в Україні існувала традиція розписати писанку і подарувати її на Великдень. Нині ж рідко яка родина ось так гуртом готується до Великодня. Чи відсутність художнього хисту може стати на заваді у створенні писанки? Чи то надто трудна справа – малювати писанку?

– Це абсолютно проста техніка і навіть 5-річна дитина вже після першого 2-годинного майстеркласу може забрати з собою гарну, нескладно але власноруч розписану писанку. Ба навіть відсутність художнього хисту не стане у цім ділі на заваді. Та для створення писанки з рясним малюнком і складним орнаментом потрібен деякий досвід та суттєво більше часу.

– Скільки часу Ви особисто витрачаєте на розпис писанки?

– У мене це займає 3-4 години.

– Сестро Марино, як Ви вважаєте, чи писанкарство як мистецтво вже відроджене в Україні, чи носить воно масовий характер? Що Ви робите для того, щоб писанкарство знову не пішло у небуття?

– Я щаслива з того, що змогла долучитися до цього прекрасного мистецтва, і перше, що я роблю – це, володіючи технікою, продовжую писати. Я трішки перефразую Біблійний вірш, який стосується віруючих: «Бо багато покликаних, та вибраних мало» (Мт. 22:14), який говорить про те, що Бог кличе всіх, але на поклик відгукуються лише деякі. Так само у писанкарстві: мало чути, мало знати, навіть мало вміти – потрібно робити, практикувати. Я завжди рада долучити будь-кого з бажаючих до цієї справи: я навчила писанкарству своїх рідних, знайомих, односельців та гурт учнів з рідної школи, мирян з нашої громади «Воскресіння». Знаю, що дехто з моїх дорослих учнів познайомив з писанкарством своїх дітей.
Нині писанкарство в Україні знову розквітає і майстри підняли його до високо рівня. Та, на жаль, пересічним українцям чи то часу бракує, чи то терпіння…Навіть ті, хто володіє технікою писанкарства, просто надають перевагу фарбувати яйця у один колір, або й ще гірше – користуються наліпками.
Користуючись нагодою я закликаю всіх: пишіть писанки! Пишіть їх з будь-якої нагоди! Пишіть їх щороку на Великдень для себе, своїх рідних і друзів. Писати писанку це як дійство випікати пасочку. Це робить свято особливим, це започатковує чи відроджує традицію у вашій сім’ї – традицію, що має вікову історію, що, як і вишиванка, є частиною української культури. Через кілька років ви матимете свою власну колекцію, яка своєю унікальністю вражатиме усіх ваших гостей без винятку і також підвищите свою вправність у цій справі. Для того щоби писанка не зіпсувалася (для зручності) – пишіть її на сирому яйці, і по роботі, видуйте вміст через два протилежних отвори.

– Сестро Марино, чи маєте якісь власні секрети писанкарства і чи готові ними ділитися?

– Як і виготовлення будь-чого – техніка писанкарства суцільний секрет, бо це технологія. Навіть щоб зварити борщ чи вареники мало мати рецепт – слід знати технологію. Якщо її дотриматися – вийде шедевр, якщо ні – нічого не вийде. Я завжди з готовністю ділюся своїми знаннями. Головне – бажання початківця та трохи терпіння, бо для результату мають бути присутні ці дві складові. Ось, приміром, у моєму останньому майстер-класі для мирян громади «Воскресіння» брали участь, окрім дорослих – троє діток: Ярослав (13 р.) і Святослав (10 р.) Горпинчуки і Аліна Зінченко (9 р.). Які вже діти бувають непосидючі, але уся їхня енергія цього разу пішла на писанку і у кожного з них вона вийшла неперевершено гарною!

– Чи маєте інші захоплення?

– Першим моїм захопленням, у якому я досягла професіоналізму, було пошиття одягу. Вчитися цьому я почала в 9 років, а у 13 – я вже отримала своє перше замовлення. Я й досі отримую задоволення від цього корисного зайняття.
Як любитель володію техніками «батік» (техніка розпису по тканині за допомогою воску та барвників – прим. А.Г.), «розпис по тканині олійними фарбами», «квілінг» (мистецтво виготовлення плоских або об’ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу – прим. А.Г.), «декупаж» (особлива техніка, що полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню, що декорується – прим. А.Г.), «виготовлення квітів з полімерної глини», а також варю інколи запашне домашнє мило.
– Розкажіть, будь ласка, про свої творчі плани.
– Я планую створити невеликі колекції для моїх дітей, аби вони залишилися в них по мені і, окрім спогадів, несли їм через писанку тепло моїх рук, любов, часточку мого серця, що я вкладаю у мою роботу, моє благословення на щасливу долю. Це щодо писанок. А ще хочеться реставрувати старі дачні меблі у техніці «декупаж» і вдихнути у них нове життя. Також нагадую усім читачам, що я відкрита ділитися секретами писанкарства. Навіть у інших містах, містечках і селах.
– Дорога Мариночко, дякую за вражаючу розповідь про нашу дорогу писанку. Нехай Господь поблагословить Вас від Своєї щедрої правиці і надихне творити ще тисячі тисяч писанок і популяризувати цей український Великодній символ воскресіння Ісуса Христа!
– Дякую і Вам за зацікавлення писанкою. Дуже рада була спілкуванню.

З Мариною Жуковою-Сеницькою розмовляла
дияконеса Анжела Горпинчук