Наше глупство спонукає нас глузувати з трагедії християнського світу, богохульствувати проти неї і її засуджувати, а за цей же світ ми повинні молитися, коли збираємося разом у церкві та на месі. Якщо турок руйнує міста, країну та людей і спустошеними залишає церкви, то ми думаємо про те, якої великої шкоди було завдано християнському світові. Тоді ми починаємо нарікати і закликати королів і князів, аби вони вели війну. А коли падає віра, холоне любов, нехтують Божим Словом і всюди починає панувати всякий гріх, то ніхто про боротьбу не думає. Власне кажучи, Папа, єпископи, священики та клір, які повинні бути генералами, капітанами та прапороносцями в цій духовній війні проти турків набагато смертельнішого духовного виду, самі є князями та провідниками таких турків диявольської армії точно так, як Юда вів юдеїв, коли ті схопили Христа. Саме Апостол, єпископ, священик, один з найкращих мав бути тим, хто почав діло убивства Христа. А водночас християнський світ теж руйнується не турками, а тими, що мали би його захищати. Але вони стають такими нечуйними, що хочуть з’їсти турка живцем і водночас підпалюють власний дім і кошару і дають, аби все це згоріло разом із вівцями  та журяться більше про вовка в лісі. Ось як воно нині!  Ось та нагорода, яку ми заслужили за нашу невдячність до нескінченної благодаті, яку Христос здобув для нас безкоштовно Своєю дорогоцінною кров’ю, великим трудами та гіркою смертю.