(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

             Дорогі брати і сестри, дорогою до своєї великої місійної праці серед індіанців в Америці, Франциск Хав’єр, повертаючись з Італії, проходив Іспанією поблизу своїх рідних місць. Коли він та його супутники увійшли в багату та родючу долину, то побачили як набаштах замку виграє соянчне проміння. «Яке чудове місце!» – промовив один із супутників Франциска. А потім, раптово зупинившись він вигукнув: «Отче Франциску, ми десь поблизу вашого дому!  Хіба то не замок Хав’єрів там так виблискує між дерев?  Ми мусимо туди зайти і там побути, аби ви поспілкувалися з вашою матінкою і сім’єю!»

«З вашого дозволу, шляхетний пане», – відповів Франциск, «ми йтимемо далі. Моя оселя тепер там, куди угодно було послати мене Господеві. Я віддав свою земну домівку Йому і не маю наміру знову до неї повертатися. Таке відвідування і таке прощання принесе лише марний біль і жалі. Це буде наче озирання назад, після того, як вже поклав руки на плуга і, можливо розстроїть мене та вчинить непридатним до трудів, що лежать переді мною».

            Франциск Хав’єр ухвалив рішення, міняти яке він наміру не мав і боявся певних спокус, які могли би повернути його до мирських радостей і скасування постанови про місіонерство. Такий вчинок зрозуміти можна особливо тоді, коли згадати про те, скільки разів ми могли скасовувати власні постанови про один або інший вид служіння Господу, а це могло бути і постанова про щоденне читання Писання, і постанова про відвідування церкви щонеділі і багато всяких інших наших власних постанов про різні благочестиві та Богоугодні діла.

            Сьогодні наш євангельський текст завершується дуже цікавими словами: «І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним».  Іншими словами перші Апостоли не боялися, що їх щось змусить покинути апостольську місію, не журилися тим, що їх спокусять їхні домівки, чудесна їжа, багатство, розкіш (якої вони в принципі не мали, бо були людьми віруючими) або ще щось.  Вони не ухвалюють знакових постанов, не приймають привселюдних рішень.  Вони просто усе кидають і йдуть вслід за Ісусом. Що ж спонукає рибалок ставати ловцями людей?

            Це робить Ісус і Його Слово. Христове Слово було настільки могутнє, настільки життєдайне, що Христові буквально в той день люди не давали проходу. Євангеліст Лука повідомляє нас, що «тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже». Натовп настільки тиснувся до Сина Божого, що в Нього залишався лише один вихід – стати на воду. Проте Ісус цього не робить. Він ще ходитиме по воді, але Його мета зараз зовсім інша – проповідь Божого Слова. Тож Ісус обирає Собі незвичну кафедру для проповідування Євангелія – човен Симона.

Інші рибалки після безсонної і марної ночі полоскали невода, в який понабиралося сміття, але не потрапило жодної рибини.  Хто ходив на рибалку, той лише частково зрозуміє розчарування цих чоловіків, аби повністю збагнути їхній настрій, слід заробляти рибалкою на прожиття.  Втім полоскання невода, як і деякі інші заняття не заважають слуханню Слова Божого. Тим більше Симон, як і будь-який віруючий чоловік, готовий посприяти проповіді Євангелія, яке несе прощення гріхів і дарує Царство Боже та вічне життя.

            Отже Ісус «увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна». Наш євангеліст пропускає сутність Ісусової того денної науки. Натомість Св. Лука розповідає нам про те, що сталося потім.  Власне кажучи, євангеліст так робить, бо саме на цьому наголос ставить Господь Святий Дух.

            Ісусові слова часто здаються нам невигідними за певних обставин або й навіть нелогічними. Буває, ми хочемо зробити по своєму, а не так як каже Господь, бо весь житейський досвід свідчить нам, що діяти вигідно та слід точно так, як каже нам наша плоть тощо. Але сьогодні все відбувається по-іншому. Після навчання Син Божий дає рибалкам дуже дивну команду.  До того ж ця команда дається у присутності натовпу людей, які, напевно теж мали певне уявлення про рибальське ремесло.

Ісус «промовив до Симона: «Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода».  І ті, що були на березі та щойно чули Ісусову проповідь, і  рибалки, могли би висміяти Ісуса за Його команду, а Петра – за те, що Петро готовий взятися за виконання непрофесійного, з погляду світу, наказу.  Так насміхаються блудники з людей побожних, крадії із тих, що не займаються злодійством, а інтригани з тих, що бережуть добру славу не лише власну, але й оберігають репутацію інших людей.

Петро – професійний рибалка.  Він добре знає, що на мілководді риби більше і що краще рибу ловити вночі,а не вдень. Проте в човні в нього сидить Ісус, Син Божий. І щойно лунало Його Слово і це Слово «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його» (Євр. 4:12, 13).

Це Слово – життєдайне і віро-творче. Воно не скасовує, не стирає ваш досвід. Але воно творить віру в Ісуса, довіру до Господа. Петро зазначає і про свій досвід, і про почуття, але воля його кориться Слову Ісуса.  Всупереч усьому, каже він, «за словом Твоїм укину невода». Так само як у звільнення від земної дороги і перехід до небесної оселі промовляє старенький і благочестивий Семен, побачивши немовля-Сина Божого в Храмі: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє».  Семен вірує в Слово Христа, Який лежить в нього на руках. Петро вірує в Слово Христа, Який сидить у нього в човні.

Петро вірує в це Слово так, як воно є – у те, що це Слово каже. І він приступає до діла. «А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати».  Петро та його напарники виконують наказ Господа. І всупереч усім традиціям рибальства, стається чудо – «вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись…».

Раніше Господь проповідував про віру, яка може наказувати рухатися горам. Доторкнутися до такої віри учні не можуть. Господь проповідує про Царство Небесне, якого учні нині бачити не можуть. Ісус говорить багато чудесних речей, які слухачі, віруючі, учні ані побачити, ані торкнутися не можуть. Але в цій чудесній ловитві – ловитві всупереч усім принципам рибальського ремесла – всі бачить плід, силу і дієвість Ісусового Слова, про яке Він промовляє через пророка Ісаю: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11).

Коли Господь дає, то дає щедро та сповна, як земних дарів так і духовних. Власне, Господь Ісус Христос за кожного з вас, любі брати і сестри, віддає Самого Себе у жертву на хресті, на смерть за всі ваші гріхи і провини, аби воскреснувши на третій день із мертвих, щедрою міркою проголосити вас сьогодні повністю прощеними.  Ісус дає вам не часткове прощення гріхів, а повне прощення гріхів.  Як невід рибалок проривається від безлічі риби – так небо розкривається над вами і на вас, що каєтеся у ваших гріхах і покладаєте надію на Ісуса Христа, виливається Божа благодать, Божа любов, Боже прощення і усі Божі дари, серед яких дар істинних тіла та крові Христових у хлібі та вині Святої Вечері та дар вічного життя у Божому Царстві.

Все це – ваше заради Ісуса, як і безліч риби в Петровому неводі поряд з Ісусом у човні. Бо де Ісус – там багатий і щедрий вилов риби, там Божа щедрість, там Божа любов, там повна мірка Божої благодаті та Христової Церкви, яку здавна зображають у вигляді човна.

Франциск Хав’єр вирушав у місійну подорож, усвідомлюючи силу власної грішної плоті та величину спокуси, яку надалі представляв для нього світ. Петра ж у нашій сьогоднішній оповіді віра спонукає до визнання божественності Ісуса та власної гріховності. Як часто нам бракує саме такого визнання, бо без нього ми – фарисеї, навіть будучи місіонерами. А Петро сьогодні виявляє не лише побожність, покору, але й благочестивий страх. Звідси і слова Апостола: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!»

Проте погляньте, любі брати і сестри, як наш люблячий Спаситель реагує на визнання Петром своїх гріхів. Він каже йому: «Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!»  Господь запевнює Симона у прощенні його гріхів. І не лише це робить наш благодатний Господь, але й передвіщає, що Петро буде робити далі – він ловитиме людей. Ловитиме не так як ловить нині рибу – на продаж або, щоби попоїсти. Так ловлять людей ті, що не проповідують Євангелія, а проповідують Закон, бо буква (Закон) вбиває.

А дух (Євангеліє) оживлює. Євангеліє спасає від смерті і дає істинне, вічне життя. Яке велике благословення має Петро і всі Апостоли!  Який блаженний поклик мають усі проповідники Євангелія!  І яке благословення маємо ми, любі брати і сестри, будучи спійманими неводом Євангелія до життя і то життя вічного, до якого спіймали нас були рибалки Христові, проповідуючи нам Євангеліє, у яке ми увірували і на яке ми уповаємо сьогодні.

Симон і його напарники ідуть вслід за Христом по-іншому, ніж іде Франциск Хав’єр.  Вони, звісно, теж залишають усе, але вони ідуть, бо їх спонукає обітниця Христова. Ця подорож вслід за Христом триває серед істинних християн і нині. Хтось іде ловити людей – проповідувати, а хтось допомагати ловцям спасати людей до життя вічного, готуючи рибальські снасті та човни, бо сам він уже спасенний самою вірою в Христа. Заради Христа. Амінь.

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).