А Йосип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфар, царедворець фараонів, начальник царської сторожі, муж єгиптянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди. І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробував він у домі свого пана єгиптянина. І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі. І він позоставив усе, що мав, у руці Йосиповій  (Буття 39:1-6а).Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви задаєте собі питання: “Чому?”  Чому люди чинять щодо мене зло?  Чому сталося саме так, адже я вірую в Господа, я намагаюся жити відповідно до Його Заповідей.  Я намагаюся робити добро іншим людям, не приховуючи Божих благословень, які Він на мене виливає зі Своєї щедрої правиці? Чому це Господь допустив у моєму житті, повернувши все моє життя у такий жалюгідний бік?

Сьогоднішній наш Біблійний текст розповідає нам про Йосипа. Йосип міг часто задавати собі такі або подібні запитання. Він був улюбленим сином свого батька Якова. Яків любив Йосипа і виявляв до нього більше любові ніж до інших синів. Писання так розповідає про цю особливу любов Якова, якого Господь ще називає Ізраїлем до Йосипа: “А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно” (1 М. 37:3-4).

Не Йосипова провина була в тому, що батько його любив більше за інших сиинів. Але братам було байдуже. Їх душила образа, заздрість, які вони вихлюпували на свого молодшого брата у гніві та сварках — постійні супутники невірства, про які Апостол Павло пише: “Учинки тіла явні, то є: … ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, … завидки…  подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (Гал.  5:19-21).

Проте Йосип на них образи не мав і зла не тримав.  Він був не просто молодшим братом. Йосип був віруючим. Віруючі мають плід духа, про який Апостол Павло пише: “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” (Гал. 5:22, 23).  Йосип радів своїм батьком, Господом і не приховував своєї радості від своїх братів, від яких він, природно, не очікував якогось зла.

Проте для братів Йосип ставав все більшим і більшим злом.  Так буває у світі і нині. Коли віруючі нічого не підозрюючи, радіють Господом і творять добро для своїх ближніх, світ уже палає до них люттю і шукає способів швидкої над ними розправи.  Чим більше радості, упевненості в Богові виявляють віруючі, тим більше нестерпними вони стають для диявола та його агентів у цьому світі.

Для братів Йосипа особливо нестерпним стало те, що Йосип почав бачити особливі сни — спеціальні об’явлення від Бога і замість того, аби вивчати ці об’явлення та роздумувати про них, що б то вони таке означали, ці брати Йосипа все більше ненавиділи і одного разу, побачивши Йосипа, якого Ізраїль відправив провідати братів, промовили: “Ось іде той сновидець! А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: “Дикий звір з’їв його!” І побачимо, що буде з його снами” (1 М. 37:19, 20).

Завидки — дуже небезпечна річ. Завидки штовхають на дорогу братовбивці Каїна, до якого Господь промовляє: “Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати” (1 М. 4:6, 7).  Каїн убив свого брата Авеля.  Його духовні нащадки не вбили Йосипа, а продали його, на їхню думку — назавжди, в єгипетську неволю.  Наша Біблійна оповідь якраз про цей період у житті віруючого Йосипа.

Йосип із улюбленого сина віруючого батька, Якова-Ізраїля, стає рабом язичника Потіфара. Яка радикальна зміна!  З дому любові — у дім рабства. Від люблячого батька — до рабовласника.  Потіфар, начальник охорони фараона, теперішній власник Йосипа, був за походженням ізмаїльтянином — одним із нащадків Авраамового сина від рабині Агари. А тепер вільний через підступність рідних братів став невільником нащадка рабині. Все помінялося за якусь мить часу.

Все окрім Божої любові. Апостол Павло співає: “Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: “За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення”. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:35-39).

Христова любов ніколи не перестає — каже цей самий Апостол в першому листі до коринтян. На відміну від невіруючих братів, Йосип — віруючий. Йосип любив слухати Слово Боже, яке проповідував Яків.  Йосип любить Спасителя і навіть у неволі надіється на грядущого Христа. Йосип вірує в Христа. Йосип довіряє Христові. Йосип горнеться до Христового Слова, втішаючи себе обітницями Божими, які чув від свого батька. Іншої надії в нього немає.  Яка ж ще може бути надія у молодого хлопця, проданого у рабство, окрім надії на Бога?  Яка може бути надія в нас, любі брати і сестри, в наші найгірші часи, окрім надії на милосердного і люблячого Бога?

Йосип надіється на цього Бога. Йосип вірує, що в Ім’я Спасителя його гріхи прощені — він виправданий. Віруючий Йосип надіється на Бога і його надія його не засоромлює, як написано: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість —  досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5:1-5).

Йосип надіється на Бога і Бог Йосипа не полишає. Це бачить навіть його рабовласник, Потіфар.  Читаємо в нашому Писанні на сьогодні: “І побачив його пан, щоГосподь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”. Навіть будучи відірваним від рідного краю, перебуваючи в неволі, Йосип — блаженний, тобто блаженний, як пізніше співатиме Псалмоспівець (1:1-3): “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!”

Основа щастя будь-якого чоловіка і жінки, будь-якої дитини полягає саме в тому, аби з ним або з нею був Господь. Все решта, тобто життя без Господа приречене на нещастя, тимчасове і вічне, як написано: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!” (Пс. 127:1, 2).

Так ведеться невіруючим. Все, що вони не роблять —  навіть для спасіння своєї душі, приречене на загибель. Але з віруючими все по-іншому. Навіть за обставин, які для світу вважаються останнім ступенем перед загибеллю — неволею, рабством, з ними перебуває Господь і все, в кінцевому рахунку для них вийде на добре. Головне, щоб з ними, з нами був Господь.

Аби ми мали з нами Господа, Його милість, Його любов, Його ласку на кожен день нашого життя і на цілу вічність в Єдинородного Сина Божого, Ісуса Христа, мусив бути той день, коли від Нього святого Бога і святого чоловіка, Бог відвернувся. Це був той день, коли Ісус Христос, поніс на Голгофський хрест гріхи Йосипових братів, Йосипового батька, Якова-Ізраїля і самого Йосипа. Це був той день, коли Ісус Христос поніс на Голгофський хрест усі наші гріхи: гріхи ваші усі до одного і всі до одного мої гріхи.

Там, будучи так близько до нас, із повнотою наших гріхів на Собі праведному, Ісус, ставши за нас грішним, зазнав  від праведного Бога самотності настільки повної від Бога, настільки Він зазнав повний Божий гнів за гріхи цілого людства, що вигукнув: “Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мр. 15:34). Аби ми навіть в смерті не були без Бога, Ісус, помирає за кожного з нас зі словом: “Звершилось!” Звершилось відділення грішних від Бога у святій жертві Христовій, як звершилося повне виправдання усіх, хто вірує в Нього у день Його світлого воскресіння.

Христос був відділений від Бога, аби нині Господь перебував з нами і в житті, і в смерті.  Як буде Він з нами і у воскресінні, коли Ісус Назарянин, наш Спаситель, повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а вам, що віруєте в Нього, дати вічне життя у Божому Царстві.

Йосип, живучи майже за дві тисячі років до Різдва Христового вірує в грядущого Христа і через те у майбутньому Ісус забрав на себе гріхи Йосипа, бачить Потіфар, що “Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”.  Ми живемо майже через дві тисячі років по Різдві Христовому, але наша надія — така сама: Ісус Христос, бо іншої надії не має, іншої надії Бог не давав і іншої надії Бог не обіцяв.  З Йосипом перебуває Христос. Усе, що робив Йосип, Йосипові у руці його щастив Христос, Той Самий Христос, Який сьогодні запрошує вас, любі розкаяні грішники, прийти і скуштувати Його істинне тіло та пити Його істинну кров під виглядом хліба та вина Святої Вечері, аби перебувати разом із вами не лише у Слові, але й Таїнстві Нового Заповіту, адже ми маємо привілей жити вже по Різдві Христові, по розп’ятті Спасителя і по Його воскресінні.

Ми читаємо, як Христос благословляє не лише Йосипа, але й його пана. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі”.  Іншими словами Христос поблагословив дім язичника через істинно віруючого в Христа. Так Господь благословляє через істинних віруючих усі доми і навіть країни донині.  Адже Йосип пізніше, через ще важчі випробування стане фактично Прем’єр-Міністром Єгипту і врятує від голодної смерті і цю країну, і своїх братів, які ще розкаються і стануть отцями вибраного народу. Але це вже тема для іншої проповіді на іншу неділю нашого церковного року.

Нині ж пам’ятаймо, що Господь так само благословляє через істинних віруючих в Христа, через вас, любі брати і сестри, наш рідний край, Україну, аби наш народ насамперед був урятований від духовного голоду на Євангеліє Христове, бо всі справжні скарби — скарби небесні даються віруючим, бо з ними перебуває Господь, як перебував він з Йосипом, навіть у найскрутніші часи, часи, коли так часто лунають питання “Чому? Навіщо” або й навіть : “За що?”  Залишайтеся з Христом у Його Слові і Таїнстві, і Господь завжди буде з вами так само, як був із Йосипом. В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.