Браття, кажу я по-людському: навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: «і насінням», як про багатьох, але як про одного: «і Насінню твоєму», яке є Христос. А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці. Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника. Але посередник не є для одного, Бог же один. Отож, чи ж Закон проти Божих обітниць? Зовсім ні! Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону! Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа  (Галатів 3:15-22). 

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли у християнській каплиці одного з університетів проповідував пастир, один студент спитався в іншого: «Що це таке той гріх, про який він говорить?» Цей інший студент відповів: «Напевно, це має щось спільне з Адамом і Євою».  «А», – зробив висновок перший студент, «тоді до нас це не має жодного відношення».

Насправді, любі брати і сестри, гріх стосується безпосередньо і вас, і мене. Нині стали популярними сімейні або ж родинні дерева, родоводи. Багато-хто відстежує своє коріння у сподіванні краще зрозуміти звичаї і традиції своєї родини, народу та країни, а ще – для того, аби краще зрозуміти самого себе. А що було би, якби ви могли простежити своє коріння аж до самого початку? Ви би зробили дивовижне відкриття. Це коріння роду було би таке саме як у вашого сусіда ліворуч. Ви бачите, хто біля вас сидить?  І воно було би таке саме, як у вашого сусіда праворуч. Адже і ваш сусід ліворуч і праворуч, позаду і попереду, як і ви має одних і тих самих предків – Адама і Єву.

І цей факт, любі брати і сестри, дає нам можливість зрозуміти дві вкрай важливих речі.  Вони – настільки важливі, що від них залежить все наше теперішнє і майбутнє, і навіть ціла вічність. Перший факт – через наших прабатьків, Адама і Єву, ми створені люблячим Богом, Який завжди хотів і хоче, аби ми жили вічно.  Другий факт – через наших прабатьків у світ увійшов гріх, а гріхом – смерть.

Гріх стосується не лише Адама і Єви, а кожного їхнього нащадка, кожного з нас. Ми всі народжуємося, заражені гріхом.  І через цей гріх, який живе всередині кожного з нас, ми приречені до смерті. Це – жахливо, але це – факт. Вирок за гріхи звучить так: «Заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Упродовж усього подальшого існування після зараження гріхом, людство намагалося якось покласти край смерті, не лише фізичній, але й вічній. Коли не вдавалося знайти або винайти еліксир життя, в хід ішли добрі діла, аби якось пом’якшити вирок за гріхи.

Якщо не вдається жити відповідно до Десяти Заповідей, то я спробую добитися пом’якшення вироку Божого чимось екстраординарним. Я перестану вживати певний вид їжі.  Я стану ченцем.  Я буду мучити своє тіло і переконувати своїх ближніх, аби так само робили й вони.  Я буду ходити-їздити на прощі. Я буду здійснювати паломництва у далекі краї, аби хоч якось заслужити змилування Боже, а з ним прощення моїх провин і вічне життя. Знайомі практики, чи не так? Вони властиві практично всім світовим релігіям. Але всі вони – марні.

Всі вони – марні, бо відвертаються від Божого Слова і затуляють вуха на Божий заповіт, вважаючи його занадто простим для такої справи, як спасіння і вічне життя. Сьогодні Божий Апостол Павло, а через нього Господь Святий Дух обурюється на тих, що відкидають Божий заповіт. Він каже, що «навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає».  Бувають, звісно, винятки. Але вони зазвичай закінчуються кримінальними справами та тюремними строками.

Біда в тому, що люди, які змінюють Божий заповіт, не читають кримінальної справи, яка пишеться проти них у Біблії і впевнені, що Суддю вони зможуть підкупити хабарями – власними ділами. І так мислячи та діючи, вони впевнені, що роблять правильно і кажуть: «Так само робили і наші попередники, і так робили певні святі отці у перших століттях Церкви.  Ми просто повторюємо їхнє вчення і їхню практику».  Мудрець в Еклезіясті пише: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!… Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (1:9, 10).

Апостол Павло обурюється на тих, що навчають про спасіння ділами вже в часи його апостольського служіння.  Власне кажучи на таких учителів обурювалися всі пророки, з Мойсеєм включно, який говорить про спасіння самою вірою в грядущого Христа. І розповідає нам про Авраама.  Про його віру, яка зараховується йому в праведність. Не діла, а віра.  Не Закон, тобто діла Закону, а віра – сама віра в Христа.

            Спасіння дається лише тим хто не надіється на діла Закону, а вірує в Христа. Саме ті, що визнають власні гріхи і власну неспроможність спастися і саме ті, що уповають винятково на обітницю Божу про Христа – спасенні. Саме вони є насінням Авраамовим – віруючими, справжніми дітьми Авраама, отця віри, який не надіявся на власні діла, а увірував в обітницю Божу про Христа – увірував у Христа і це йому залічено в праведність.

Сьогодні, аби розвіяти різноманітні ілюзії, якими так щедро наповнений наш мульти-релігійний світ Христів Апостол промовляє важливе уточнення: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: «і насінням», як про багатьох, але як про одного: «і Насінню твоєму», яке є Христос». Існує багато славетних учителів, равинів, отців, філософів.  Але обітниця Божа одна-єдина – спасіння в Христі, і лише в Ньому. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали»,  – проповідував був Апостол Петро незабаром після П’ятдесятниці (Дії 4:12).

Цю саму істину доводить християнам в Галатії і в Україні Апостол Павло. Обітниця про спасіння і вічне життя дана Авраамові і Насінню його, яке є одне-єдине, Христос. Бо Авраамові Господь Бог промовив «І всі народи землі будуть (і далі я наводжу буквальний переклад) насіниною твоєю благословляти себе» (Буття 22:18).  Ця Насінина, каже Апостол Павло – Христос.

Благословляються цією Насіниною ті, хто вірує в Христа, уповає на Нього, покладає на Христа усі свої сподівання про прощення та вічне життя. Саме в Христі Бог обіцяє нас простити.  Саме Христова жертва – досконала і вічна, як досконалим і вічним є Сам Божий Син, Який стається Насіниною – істинним і безгрішним Сином Людським заради нас. Христос приносить у жертву за всі ваші гріхи, помирає на хресті замість вас і Його, як Насінину, ховають у землю, але Він, як Насінина проростає і рясно зароджує, воскресає і виправдовує від звинувачення Закону усіх, хто на Нього надіються – усіх, хто на Христа уповає – усіх, хто в Сина Божого вірує і покладає на Нього усі свої сподівання у прощенні гріхів та вічному житті.

Вічне життя віруючих – це реальність, яка ґрунтується на Божому заповіті – на Христовому житті, смерті і воскресінні. Апостол каже, що Божа обітниця про прощення гріхів і вічне життя – одна-єдина: Ісус Христос. Лише Він здобуває для нас вічне життя.  Лише Він – наша небесна їжа, якою ми зміцнюємо наші сили, несучи наші власні хрести, маючи при цьому змогу скуштувати істинне тіло Сина Божого та відпити з Чаші Його святої та істинної крові у Євхаристії.  «Ви Мене бачити будете, бо живу Я і ви жити будете!» – підбадьорює нас Спаситель.

«Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви»,  – потішає нас Христос Бог, провіщаючи про Своє повернення і наше воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві (Ів. 14:1-3).

Але, на жаль, ми й нині, як і тоді, чуємо зовсім інші голоси, які закликають до діл і надії на діла, на Закон. Егоїзм, самовпевненість, зухвалість, сліпота, наведені сатаною, змушує декого закликати ігнорувати Божу обітницю, а натомість братися самим за діло і власними заслугами прокладати дорогу на небеса повз Христа або ж поряд із Христом.

Апостол на це каже: «А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці». Спасіння – лише у Христі. Той, хто в Законі шукає спасіння – не розуміє Закону і спасіння ставить з ніг на голову, і перекручує Боже Слово та спотворює Божу волю.

Для чого був даний Закон? «З причини переступів!» – каже Св. Апостол. «Все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа», – промовляє він в кінці нашого тексту з Писання на цю неділю. Закон був даний, аби виявляти гріх. Закон був даний, аби виявити нам наш справжній безнадійний стан, аби привести нас до розкаяння і усвідомлення того, що ми самі спастись не можемо, а потребуємо Спасителя – Христа.

«Отож, чи ж Закон проти Божих обітниць? Зовсім ні!» – вигукує Апостол. Звісно ж, Закон не виступає проти Христа. Закон змушує нас шукати милості в Христа. А тим, кого Христос знайшов, Закон радить як жити, застерігає аби ми не переходили межу гріха і повчає нас істинним, а не вигаданим добрим ділам, які Господь Святий Дух підсумовує для нас у Десяти Заповідях і, підсумовуючи які Господь Христос каже: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це – найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39).

А Бога без обітниці любити неможливо. Як і неможливо без обітниці любити ближнього. «Мертві сраму не імуть»,  – говорив колись наш ще язичницький князь Святослав Хоробрий. Мертві у гріхах також не можуть любити ані Бога, ані свого ближнього. Ані розуміти Бога, як його не розуміли двоє студентів, слухаючи проповідника. Ті, що надіються на Закон – мертві. І щоразу, уповаючи на свої діла, вони кидаються на амбразуру Закону, сподіваючись таким чином ожити. Натомість гинуть і вічного життя не вспадковують. «Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону!». Але Закон не оживляє. Закон нищить. Закон убиває.

Оживлює лише обітниця, тобто Євангеліє. Життя вічне дається з віри в Ісуса Христа. І то самої віри в Нього. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).